У Росії є один секрет: історик Алфьоров про три помилки Путіна, Бандеру і те, чому Україна переможе

У цю суботу, 24 серпня, Україна відзначає 33-тю річницю з дня проголошення Незалежності. А в п'ятницю українці вшановували День Державного прапора. Цими днями чимало наших співгромадян згадують різні історичні події, які передували цим важливим для країни датам, а також переосмислюють діяльність видатних діячів-борців за незалежність. Хтось знову аналізує історичні події в контексті нинішньої великої війни з Росією.

"Телеграф" запитав у кандидата історичних наук, офіцера 3-ї ОШБр ЗСУ і популярного YouTube-блогера Олександра Алфьорова, хто з історичних діячів зробив більше для української незалежності, як нам перемогти Росію, скільки триватиме ця війна, чому росіян так лякає Бандера, а також чому Путін постійно вигадує свою "паралельну" історію.

У першій частині інтерв'ю з відомим популярним істориком мова зайшла про п'ятірку найвидатніших українців-сподвижників незалежності, про Курську битву 2.0, злам у війні, про три фатальні помилки кремлівського диктатора і секрет РФ, який усвідомив Наполеон.

Хто кращий — Бандера чи Шухевич?

— В контексті святкування Дня Незалежності хочемо спитати у вас як історика, хто увійшов би в умовний топ-5 історичних особистостей, без яких неможлива була б українська незалежність? Чому саме вони?

— Я зарахував би до цього топу Володимира Святого, Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Романа Шухевича та Левка Лук'яненка.

— А чому Шухевич, а не, скажімо, Бандера?..

— Це ті постаті, які були рушіями державницької нашої історії та в цілому формували державницьку лінію, яка зв'язує і попереднє покоління, і сьогоднішнє. Одночасно ці персони боролися за Україну, боролися в ті часи, коли Україна навіть "Україною" не називалася. Була або Русь, або Гетьманщина, або Військо Запорозьке.

Водночас з тим, це ті люди, які були смолоскипами, архітекторами українських перемог, української звитяги, української культури. Відповідно, вони були особистостями, на плечах яких у 1991-му році відбулося проголошення відновлення незалежності нашої держави.

— На вашу думку, чому все ж таки Шухевич замість Бандери?

— Бандера трохи не такий. Він герой і прапор. Бандера зараз дійсно опинився під такими маніпулятивними моментами, що пов'язано з присутністю Росії і росіян в ХХ столітті. Він став уособленням зла для росіян. Він для них став таким певним образом зрадника, як свого часу були мазепинці, петлюрівці, бандерівці.

Тобто вирвана з контексту постать, якою раніше лякали. Але якщо ми глибше проговоримо про Бандеру, то це — політична постать. Поруч з ним стояли не менші, а більші титани, такі як Петлюра, Коновалець, Скоропадський. А Шухевич – людина, яка була тверда в своїх принципах, Він був представником давньої української аристократії, який свої принципи підтверджував в діях. Іншими словами, це людина, яка абсолютно відмовилась виїжджати з України, після того, як її в чергове поглинув СРСР. Він продовжував боротьбу в неймовірно жорстких умовах підпілля.

Зрештою, він дійсно символ боротьби українців. Одночасно з тим, що Шухевич ініціює створення Української головної визвольної ради, де демонструється приклад того, що не політичне крило має керувати, а, власне, спільнота, собор українців, провідників. Так само Шухевич – людина, яка створює Українську повстанську армію (УПА) як армію не бандерівського крила, чи там залишків певних інших ідеологічних структур. А саме як армію, що воює за Україну.

Врешті-решт, завдячуючи цій позиції, ми з вами, якщо говорити про Шухевича, можемо твердо заявляти про те, що Україна мала свій рух опору тоталітарним системам нацизму і комунізму на українській території. А це не була армія, створена, скажімо, якоюсь певною організацією. Тому дії Шухевича і його власне приклад, зрештою, набагато випереджали тодішнє політичне тло України.

Про Курську битву 2.0 і злам у війні

— Одна з топових тем серпня-2024 — це старт так званої Курської битви 2.0. За вашою оцінкою, чи відбувся (відбувається) злам у війні проти Росії та чи буде він безповоротним для путінського режиму?

— Ні, зламу не відбувається, бо він приніс би нам розпад Російської Федерації. Адже перемога України автоматично означала "вибивання" Путіна та його еліт з ешелонів влади і підвищення ролі місцевих еліт, що призвело б до подальшого розпаду РФ. Цього зламу не відбувається.

Проте ми з вами не можемо знати про задум цієї операції. Це нам стане пізніше відомо, і особливо на сторінках історії України, підручників. Однак цей наступ є категорично важливим в цілому для цієї війни, яка розпочалася з 2014 року. Оскільки ми продемонстрували, що "червоних ліній", про які говорять, не існує. Цей контрнаступ на територію Курщини одночасно відбувся з такою важливою подією, як заборона РПЦ в Україні. Це ще одна "червона лінія".

По суті, можемо говорити, що буквально за ці два тижні ми з вами стали свідками двох моментів, про які навіть не могли собі думати, що вони будуть реалізовані.

По-перше, це захід ЗСУ на етнічні українські території в Росії. У цьому ключі можемо говорити про указ президента України про історичні території від 22 січня 2024 року. Зрештою, якщо раніше серед тих тисяч українців, які знали, що існує таке українське місто Суджа, то тепер про це українське місто говорять мільйони українців не тільки в Україні, але й за кордоном.

Це нам дає "місток" для перегляду ситуації, навіть на рівні міфів, про те, що нібито Ленін створив Україну. Ми сьогодні бачимо відверто, що українські війська зайшли і пройшли навіть українські етнічні землі на території Курщини, де побачили, що люди розмовляють українською. Але де ж їхні бібліотеки, школи, класи української мови? Їх не існує. Це теж демонструє нам заяви, що Росія є імперією, яка насправді прикривається питаннями культури або мови. Вона перемелює все, що тільки можна в контексті корінних народів.

Друга важлива річ по операції в Курській області полягає у тому, що з'явилося відчуття: король (Путін. — Авт.) голий. Це відчуття виникло після того, як ми побачили на власні очі, у якому ганебному розпачу перебуває сам Путін. Адже це бачать і міжнародні спостерігачі, і міжнародні організації, що вся ця "маскулінність" кремлівської влади виявилася імпотентною в контексті захисту власних територій. Окрім тих ділянок, на яких вони ведуть активні бойові дії.

Топ-3 найбільших помилок Путіна

— Які б ви виділили три найбільші помилки Путіна відносно українців та України?

— Перша помилка – це спроба створити в Україні мережу проросійських організацій, що почали діяти активно з 2000-х років, які були рясно фінансовані російськими нафтодоларами. Така політика створила хибну уяву про існування якихось величезних центрів, пов'язаних з російською культурою, мовою, дипломатією, а насправді було відмивання грошей, як власне все у росіян твориться. Ця помилка коштувала дуже дорого Путіну. Було замилювання його очей. Зрештою це призвело до того, що в 2014-му Одеса визначилася з українським вектором розвитку. Як і Харків, Херсон, Запоріжжя, Дніпро, та й навіть Луганськ з Донецьком визначались з українським вектором, якби не присутність російського контингенту.

Врешті, Крим — так само. Маємо розуміти, що Путін зробив цю помилкову ставку на його хабарників, власне, на таку систему, яка йому замилювала очі про розвиток російських громадських організацій, про "адаптацію" росіян, російської політики, інкорпорації її в українське життя. Це було помилковим. Він довірився тим людям, які його просто обікрали і давали неіснуючі цифри існуючих організацій, але неіснуючого членства. Що стало його колосальною помилкою, про яку нам сьогодні варто говорити.

Другою помилкою Путіна було його, скажімо, історичне бачення України. Тобто глава сусідньої держави, з якою у нас були різні, але тісні стосунки, заявив, що у українців не існує, що це нібито частина росіян, що культура у нас спільна, що саме Україну начебто "придумав Ленін". Друга помилка Путіна полягала у поясненні українцям, хто вони і що вони.

Зрештою, третя помилка Путіна призведе до розпаду Російської Федерації, до продовження розпаду цієї держави, яка в різний час називалась по-різному (Московське князівство, Московське царство, Всеросійська імперія, Совєтський Союз). Це третя і фатальна помилка Путіна – почати бойові дії у 2014-му і анексувати українські землі.

Я як історик розумію, що це для Росії була крайня необхідність, тому що РФ як інституція є такою собі державною машиною, як імперія, і вона не може існувати без війни. Це факт.

Про знищення Путіним народів і етносів РФ

— Чому це факт?

— Тому що росіянам не потрібна така багата держава, яка могла б перетворитися на Об'єднання Арабські Емірати, на Кувейт. Проте їхні фінансові потоки завжди заходили до еліт, цих сучасних "дворян", які порошинки знімають з того Путіна. Державам такого тоталітарного типу вкрай важливо, щоб у народі завжди була якась біда.

Тому що саме пригнічений народ не має можливості акумулювати грошову масу, зберігати її вдома. Тому що за добробутом стоїть культурний спалах, а за культурним спалахом стоїть самоорганізаційний. І зрештою всі ті підкорені народи, які мали свою історію, державну традицію, держави, свою окрему релігію, мови, починають говорити про незалежність. Саме тому для Путіна важливо була "денацифікація" [України].

Адже статистика РФ говорить, що вже сьогодні в Росії молоді неслов'янського походження на 50% більше, аніж самої титульної нації. Плюс з'явилась демографічна яма, яка демонструє, що в Росії впала народжуваність. Жінка в Росії у середньому народжує 1,46 дитини. При тому, наприклад, в Татарстані ми бачимо приріст за останні 20 років (який почався в середині 2000-х років) понад 200 тисяч татар і одночасно зменшення росіян на 70 тисяч.

Все це засвідчує, що демографія, про яку зараз активно говорять Путін і псевдопатріарх Кирило Гундяєв, кульгає, і їм необхідно десь знищити значну частку молодого іншоетнічного населення. Відповідно за статистикою, якщо на початку повномасштабної війни проти України, на одного москвича воювало 60 бурятів чи 70 тувинців, то сьогодні ця статистика знижується. Там на одного москвича вже припадає близько 50 тувинців (за підрахунками іноземних аналітиків) і близько 40 бурятів.

Бачимо, що мобілізаційна планка корінних народів падає, адже вони вже перебувають на стадії, по суті, відсутності цього молодого мобілізаційного резерву. Це є прикладом, на жаль, скоординованої операції імперії по самозахисту, це її природний захист.

Тому ця війна була такою, що мала б відбутися, вона є війною на виживання Російської Федерації. Прикрість у цьому явищі така, що сьогодні росіяни (їхні еліти) не знають, як змонтувати цю націю.

Були спроби псевдопатріарха Гундяєва сказати, що всі росіяни православні, мовляв, і чукча є православним, і чеченець православний, і адигеєць православний. Цими мірками вони намагаються скріплювати націю на православ’ї, на якійсь загальній перемозі.

Для нас має бути сигналом, що наприклад, 2022 року, коли в РФ 21 вересня Путін оголосив часткову мобілізацію, глава Чечні Рамзан Кадиров сказав, що не має кого мобілізувати, бо вже втричі перевершив мобілізаційний ресурс, свої можливості віддати людей.

Ці симптоми якраз демонструє сьогодні ситуація в Курській області, коли окрім TikTok-військ, що залишилися у Кадирова, і тих військовополонених, у росіян нема людей [щоб воювати з Україною].

Про головну причину війни Путіна з Україною

— Ще раз повторюю, ця війна спрямована на збереження Росії. Ми зіткнулися з дуже жорсткою війною. Еліти Росії, а в Україні — народ, зрозуміли, що ця бійня вже йде на виживання держав. Для України ця війна страшна ще й тим, що ми вже навіть говоримо не про виживання держави (якщо стане ця катастрофа), а по суті про завершення величезного історичного циклу державництва.

Тому ця війна є принциповою для обох сторін, але перемога буде за нами. Через один великий, але всім дуже відомий фактор: ми воюємо на своїй землі, ми захищаємо свою землю, і ця війна ведеться проти українського народу, який об'єднався в результаті низки потрясінь — і Революції на граніті, і розпаду Совєтського Союзу, і Помаранчевої революції, і Революції гідності, і повномасштабної війни.

Насправді ми дійсно є єдиною нацією, а у них єдиної нації, яку вони хотіли створити в Російській імперії (великоросів), чи в Совєтському Союзі з громадян СРСР (із homo sovieticus, як кажуть історики), або ж росіянської нації, так і не сталося. Тому у нас величезна перевага і історична, і власне в консолідації, і мобілізації самої нації, нашої української.

Про великий секрет Росії, який зрозумів Наполеон

— В контексті постійних воєн росіян усталився ще один міф чи стереотип про те, що РФ нібито ніколи не програвала "маленьким" країнам під час збройних конфліктів. Чи відповідає це дійсності? Які ганебні і болісні поразки можна згадати?

— У Росії, цієї території з різними етносами, є один секрет. Вона неймовірно величезна. Навіть коли Наполеон, який виграв Бородінську битву і зайшов у їхню історичну столицю Москву, яку одразу підпалили самі ж московити, він тоді зрозумів нутро росіян.

Це війна не з цивілізованою державою. Наполеон подивився: якщо за такими принципами вони будуть воювати далі, то йому доведеться з французькою армією йти аж до Аляски. А це понад 10 тисяч кілометрів. Тому Наполеон просто пішов з РФ.

Знаєте, завжди у нас має триматися в голові, що поразки Росії зіткані з величезним підґрунтям розміру її території. Це величезна територія, яку не можна захопити всю.

Якщо говорити про поразки, вони у московитів були. Наприклад локальні, такі як Конотопська битва. Тоді українські козаки знищили цвіт Московського царства. Тобто вирізали всіх дворян під час цієї битви. Нашою сучасною мовою: це були діти всіх дипломатів, чиновників, парламентарів Росії. От такою це була поразка для московитів.

Якщо говорити про глобальні поразки, коли росіяни просто зціпили зуби, опустили хвіст і підписували капітуляцію, то це, звісно, Кримська війна 1853-1856 рр., коли "місто-герой" Севастополь вперше мав облогу і програв.

До речі, друга облога Севастополя теж була програна. Ця подія вже була в період Другої світової війни.

Під час Кримської війни росіяни підписали капітуляцію, демілітаризацію, вивели флот (хоча його де-факто вже і так не було), їм було заборонено тримати військовий флот у Чорному морі.

Під час тої війни була доволі цікава цифра: 30 з гаком тисяч вбитих росіян на полі бою, ще 37 тисяч померли в результаті поранення, а понад 370 тисяч під час Кримської війни померли від хвороб.

Такі втрати посилюють думку, що російська влада відноситься до свого війська, як до простого біосміття.

Друга важлива поразка Росії була під час Російсько-японської війни (1904-1905 рр.), коли невелика держава просто дала величезний опір росіянам в їхніх планах створення так званої "жовтої Росії", тобто об'єднання китайських територій, яку тоді Микола ІІ хотів назвати як "малая, бєлая, желтая Русь".

Ця поразка росіян у Російсько-японській війні призвела до настільки розхитаної системи, що імперці дозволяли навіть друкувати книги українською мовою (раніше заборонені Емським указом 1876 року). Дозволяли українську мову. Поразка росіян у Російсько-японській війні призвела до першої російської революції, що, в принципі, стало початком нічого іншого, як розпаду імперської Росії.

*Про те, до чого призведе поразка Росії після війни з Україною, про мотиви фейка Путіна щодо Рюриковичів, про таємного консультанта очільника Кремля — читайте у другій частині інтерв'ю з Олександром Алфьоровим у неділю, 25 серпня.

Повну версію інтерв'ю з істориком — дивіться на YouTube-каналі "Телеграфу".