"Київ – нещасне місто": Владлен Мараєв про історичну пам’ять, українізацію та ТОП-5 видатних особистостей.

Умовний рейтинг п'яти найзначніших історичних особистостей, без яких незалежність України була б неможливою, очолив би Богдан Хмельницький з кількох причин. Але в цьому списку знайшлося б місце й для несподіваної постаті.

Свій список найвеличніших українців в інтерв'ю "Телеграфу" озвучив співавтор популярних YouTube-каналів "Історія Без Міфів" та "10 запитань історикові", кандидат історичних наук Владлен Мараєв.

У другій частині інтерв'ю з ютуб-блогером йшлося про метаморфози Путіна, про те, чи загрожує РФ новий розпад і коли саме, про конспірологію з начебто "сливом" України Заходом, а також про плюси/мінуси гучного проєкту історика Тимоті Снайдера.

Про найбільш актуальні історичні теми, деякі сучасні тренди та розквіт українського ютубу під час війни читайте в першій частині інтерв'ю з Владленом Мараєвим.

Повну відеоверсію інтерв'ю з відомим істориком дивіться на нашому ютуб-каналі.

Про ватників

— Одночасно з мілітарним фронтом боротьба з РФ триває і в різних сферах суспільного життя, маю на увазі так званих ватників. Як подолати цю ватність в умах деяких громадян, якими інструментами краще це робити?

— Протистояння [з Росією] відбувається в різних сферах і в усіх площинах. І часто протистояння, яке має місце в боротьбі за розуми людей, тут, перш за все, в інформаційному полі, в освітньому, навіть у науковому, може мати більш страшний і тривалий вплив. Адже воно може діяти на десятиліття, а то й на століття вперед, вкидаючи певні [проросійські] наративи, стереотипи сприйняття, розуміння певних процесів тощо.

Ватники – це по суті п'ята колона [РФ]. На жаль, вона є. Я впевнений, що з часом коло цих людей буде зменшуватися. Насправді багато з них зараз і так бояться якось себе проявити. Частина з них, до речі, змінила свій погляд. Принаймні, існує значна частина відносно проросійських людей, яких російське широкомасштабне вторгнення зробило ненависниками Росії.

З тими ж, кого "не вилікували" навіть російські ракети і дрони, мабуть, вже нічого не вдієш. Якщо ці люди дійсно завдають шкоди, вони повинні переслідуватися за законом максимально жорстко, але обов'язково в межах українського правового поля. Переслідуватися як колаборанти, як зрадники і поплічники ворога. Однозначно.

Бо військовий стан не залишає іншого вибору. Тут стоїть питання життя і смерті. Але загалом я вважаю, що ми все ж таки на вірному шляху. Тому що українізація всіх сфер триває.

Про безликі перейменування

— Чи є в рамках нової хвилі українізації якісь недоліки, зокрема, в підході до перейменування вулиць, проспектів чи населених пунктів?

— Перегини бувають, як колись сказали, "перегини на місцях": лівий ухил, правий ухил (сміється). Бувають, на мій погляд, необґрунтовані рішення.

Особисто мені, наприклад, дуже не сподобалося нещодавнє перейменування Южноукраїнська на Південноукраїнськ, коли були шикарні історичні альтернативи. А саме – Гард. Це було козацьке поселення, центр Бугогардівської паланки [Війська Запорізького Низового] 18-го століття. Чому не назвати місто на честь цього українського поселення (Южноукраїнськ знаходиться в 1 км від урочища Гард. — Авт.)?

Навіщо абсолютно безлике перейменування і просто переклад з російської "Южноукраїнськ" на "Південноукраїнськ"?!

Навіть картографи мені говорили, зокрема Дмитро Вортман, що це жах для картографів — такі довгі назви міст типу "Південноукраїнськ". А Гард всього чотири букви. Прекрасно ж. Плюс це історія, справжня наша історія.

Досі не перейменували Первомайськ, наприклад. Мало того, що це назва — на честь 1 травня, ну та й ладно, це свято трудящих, давайте навіть закриємо очі на його якийсь лівополітичний характер. Однак навіть назва російською звучить "Первомайськ" і не буде звучати "Петршотравнянськ". Але не дай Бог перейменують в "Першотравнянськ". Це ж буде просто жах (сміється).

Про знищення історичних будівель Києва

— У контексті нехтування минулим можна згадати і те, що, наприклад, у Києві на очах руйнується історична спадщина, на фоні численних земельних і будівельних скандалів поступово зникають історичні будівлі. Питання до вас як до киянина: в чому корінь зла і чи не засмучуєтеся ви через руйнування старих споруд, хоч навіть і імперських часів?

— Корінь зла зазвичай у прагненні до наживи: дорога земля в історичному центрі, можливість щось побудувати, заробити на цьому додатковий капітал. В основному через це.

Мене це дуже засмучує не просто як киянина, а як історика. Я б віддав перевагу зберегти всі будівлі, яким, наприклад, більше 100 років, а може десь і більше 50 років. Принаймні, ті, які до Другої світової війни, а також обов'язково всі, що мають художню цінність. На жаль, в Києві їх дуже мало залишилося, здається, зараз менше 1% будинків, побудованих до 1917 року. Київ же раніше, ще якихось 30-50 років тому, був в значній мірі дво-, трьохповерховим містом, з величезними масивами приватного сектора в центральній частині. Майже на кожній вулиці знаходилися приватні будинки.

Зрозуміло, що місто ущільнюється, стрімко розростається і буде розростатися, бо Київ завжди буде центром тяжіння людей з усієї України. Адже в Києві і робота, і кар'єра, і освіта, і найвищі зарплати. Але краще б розширювати житлові масиви, а не забудовувати центральну частину. На жаль, столиця історично не пощастила. Київ – нещасне місто в цьому сенсі, бо його, по-перше, знищували багато разів протягом історії ще з далекого Серед