Тисячолітня Київщина: новий проєкт про історію столичного регіону

Ми маємо дивитись на світ українськими очима, а не бути в полоні ворожої дезінформації та пропаганди. Для цього необхідно системно вивчати та переосмислювати власну історію. На численні прохання читачів "Моєї Київщини" на сторінках нашого видання стартує історичний проєкт, що має не меті донести максимум достовірної інформації про нашу область, її героїв та сподвижників, її славну минувшину та сувору дійсність

Київщина – серце України – центр її минулого, форпост сьогодення і локомотив майбутнього. І колись, і нині, і згодом історію України, а заодно і Київщини, творили, творять і творитимуть віддані країні люди. Одні з них більш відомі, інші – менше, але це ніяк не нівелює їхню спільну роль у становленні держави, визвольній боротьбі народу, створенні національного культурного спадку, пам’яток історії та архітектури, досягненнях у різних галузях науки тощо.

Київщина від початку свого існування є унікальною. Тут утворювалася Київська Русь, а область ділили на шматки різні князівства. Протягом більш ніж півторатисячолітньої історії Києва саме в столичному регіоні відбувалися ключові події. Поет, перекладач, громадський діяч і краєзнавець Борис Олійник говорив про Київську область як про осердя нашої духовності та державності:

Цей край не лише столичний великої європейської держави. А й подарував своє ім’я цілій древній цивілізації – Київській Русі. Тут витоки нашої державності. Ця благословенна земля завжди була осереддям духовності. Саме на Київщині творилися й утверджувалися українська культура, світові взірці літератури, музики, живопису. Гідно представляє себе Київщина і в роки незалежності. Трудові звершення, помножені на здобутки, в галузі освіти, науки, культури, спорту здобуваються невтомною працею мешканців області.

Лише минулого – 2023 року – відтворили історичну правду та визначили 842 рік офіційною датою створення Київської Русі. Це час появи перших населених пунктів за межами стародавнього Києва. Нині ця територія і є Київщина. Нагадаймо, що довгий час роком створення Київської області вважали 1932-й, коли вийшов відповідний наказ Сталіна. Ця важлива деталь підкреслює те, як у межах системної підривної роботи з дезінформації московська пропаганда перекручує та фальсифікує історію нашої країни, попри її значні роль та місце в історії Європи та всього цивілізованого світу.

Тож у час повномасштабної війни українцям як нації дуже важливо відмовитися від російського імперського та комуністичного погляду на себе, свою країну та своє минуле. Українцям є чим пишатися та ким гордитися. Як приклад, може бути цікава та актуальна для ідеологічної роботи книга сучасного українського історика Олександра Палія про історичні перемоги України.

У цілому Київщина, як і вся Україна, – благодатна тема для дослідників та істориків, бо має ще безліч невідкритих імен, невивчених уроків історії, темних плям та брудних інсинуацій, нав’язаних злісними імперськими режимами. І водночас Київська область багата відомими історично значущими локаціями зі славного минулого. А також новими місцями подвигів воїнів ЗСУ та звичайних громадян, які в лютому 2022 року стали на захист свого краю та держави у відкритій агресії росії проти України. Васильків, Гостомель, Ірпінь, Буча, Ворзель, Ясногородка, Мощун... Це – наші новітні герої і наша історія також, і тому наш святий обов’язок – зберегти її для нащадків, не дозволити нікому спаплюжити чи переписати на власний копил героїчні сторінки всенародної боротьби, аби в майбутньому не повторити помилки минулого.

Із огляду на вищенаведене, вважаємо створення історичного сайту невід’ємним елементом ідеологічного протистояння з росією. Адже боротьба триває не тільки на полі бою, але й в інформаційному просторі за думки людей та їхні знання та уявлення про себе. До проєкту "Моєї Київщини" будуть запрошені провідні наукові установи, відомі історики та дослідники столичного регіону. Бо як зауважував свого часу видатний письменник та публіцист Улас Самчук:

Не все одно, хто як говорить, яким богам молиться, які книжки читає. Не все одно, якими іменами названі вулиці наших міст, не все одно, чи домінуючим є для нас Шевченко, чи Пушкін. Не все одно, як це часто доводиться чути, кого ми вчимо у школі, не все одно, яке наше відношення до російської літератури. Ні! Це не все одно... А коли – все одно, то це значить, що все одно для вас, хто є ми самі! Це значить, що ми не нарід, не якась спільна історична збірна сила, а невиразна юрба, сіра маса, вічно принижена без всяких ідеалів чернь.